Бузький центр видоутворення

Є в Україні місце, де біологічні види еволюціонують швидше, ніж на сусідніх теренах, де рівень ендемізму нагадує океанічний острів, аніж степ широкий. Це місце у самінькім серці нашої країни – там, де води Південного Бугу прориваються крізь ґранітові скелі. Мандрівник, милуючись неймовірної мальовничості каньйонами і скелястими урвищами Ґранітового Побужжя, може навіть і не зауважити, що у нього просто під ногами, з-під лейбових трекінґових ходаків, безпомічно визирають галузки бузької гвоздики чи волошки, а чи може ще якої тутейшньої рідкісності.

Гвоздика бузька - енедмічний вид Побужжя, що зростає на ґранітових скелях.

Ґранітові скелі Побужжя настільки древні, що це навіть важко собі уявити. Вони утворилися у земних надрах понад 2,5 мільярди років тому, сформувавши український кристалічний щит! Заразом, Ґранітове Побужжя є одним із найдавніших суходолів на теренах України. Практично, впродовж усієї ґеологічної історії Україна була морем, де з плином часу то здіймались, то знову занурювались у води острови та архіпелаги, аж поки води морські не відступили перед суходолом. Поруч із архіпелагом Донецького Кряжу – палеозойським відрогом древніх Транспангейських гір, Карадаґу – мезозойського острова-вулкану та Мармарошу – дрібних острівців крейдового періоду, у центрі України здіймалася група великих скелястих ґранітових островів – сучасне Побужжя і Наддніпрянщина. Флора і фауна “Бузьких” островів багаторазово змінювалась, що залежало і від змін клімату, і від тектонічних процесів у надрах планети, і від орбітального становиська Землі… Чи не найдраматичнішими ці зміни були наприкінці крейдового періоду 65 мільйоноліть тому, у часі вимирання мезозойської біоти, у тому числі й динозаврів, коли на острови впало два великі астероїди: зеленогайський та бовтиський. Згодом, наприкінці пліоцену, відступ Сарматського моря спричинив з’яву суходільних мостів, по яких сотні видів з інших частин Європи і Азії проникли у Побужжя, витісняючи місцевих. А всього 200 тисячоліть тому ці терени, практично, були “стерилізовані” Дніпровським льодовиком і вічною мерзлотою.

Часом, поміж ґранітових скель, трапляються куртини неймовірно красивої Смiлки бузької.

Процеси видоутворення у Побужжі протікали завжди: в одні епохи вони посилювались, а в інші – ослаблювались, однак, еволюція не зупинялась ні на мить. Сучасна флора Побужжя цілковито сформувалась уже після завершення останнього Вюрмського зледеніння між 10-м і 7-м тисячоліттями до нинішніх днів, коли клімат суттєво потеплів. Сюди проникли європейські, середземноморські, кавказькі і азійські види, але тут, наче на острові посеред моря, є свої самобутні види, котрі більше ніде у світі не трапляються. Із майже 900-та природних видів рослин Побужжя (якщо лічити із завізними бур’янами, то у флорі відомо близько 1100 видів рослин – авт.), 20% є ендеміками та субендеміками – такими, що розповсюджені лише тут або на обмежених теренах Причорномор’я.

Ранньою весною, між кам'яних брил, по схилах байраків і степів суцільним килимом квітнуть Тульпани бузькі.

У наукових колах тривають бродіння стосовно чи є бузькі види самостійними, а чи то лише раси-підвиди поширених по Європі видів. До прикладу, Тюльпан бузький (Tulipa hypanica Klokov et Zoz) в українській ботанічній традиції вважається самостійним видом, а у європейській – расою південного підвиду Тюльпану лісового (Tulipa sylvestris australis (Link) Pamp.)… Слід зазначити, що в українській ботанічній традиції розуміння виду є дуже вузьким, тобто сукупність певних морфологічних ознак, які відрізняють одну популяцію від іншої можуть трактуватися як видові. У європейській ж – усе навпаки. Такі дискусії тривають стосовно багатьох бузьких видів, однак, усе це лише підтверджує думку про еволюційні процеси, котрі лежать в основі з’яви нових ознак у рослин і активне видоутворення на Побужжі.

По карнизах крутих скель, із тріщин і розколів визирають м'ясисті гілочки ендемічного Очитку Борисової. 

Бузькі види є молодими видами, часто у своїй морфології нечітко відмежовані від своїх предків, які досі існують на теренах Європи. Вони виникли в умовах ізоляції так само, як то відбувається в океанічному острівному середовиську – предковий вид або еволюціонує у новий, пристосовуючись до нових умов, або розпадається на цілу низку симпатрійних видів (близькоспоріднені види, що виникли від єдиного предка, населяють ту саму територію, але займають різні екологічні ніші – авт.). Яким же чином Бузький центр видоутворення втрапив у ізоляцію? Відповідь на це питання слід шукати у далекому минулому, у часі попереднього міжльодовиків’я – 120-100 тисячоліть тому. Після закінчення Рисько-Дніпровського – найпотужнішого зі зледенінь, наступив міжльодовиковий час, який був значно теплішим за сучасний. Південні теплолюбні та сухолюбні види широко розповсюдились на північ, але початок останнього Вюрмського зледеніння (близько 100 тисячоліть тому) спричинив їх вимирання по всьому ареалу, за винятком невеликих сховиськ-рефуґіумів, де клімат був достатньо помірним для виживання популяцій. Одним із таких сховиськ і було Побужжя.

У байракових чагарниках часом трапляється Вишня Клокова.

Як показують палеонтологічне вивчення викопних ґрунтів, на Побужжі, у льодовиковий час, панував доволі м’який помірний клімат із нетривалими чергуваннями сухих холодних та вологих теплих періодів. Тут панував лісостеп. Палеопалінологічні дослідження (вивчення викопного пилку – авт.) свідчать, що у засязі 50-ти тисячоліть тому, у долині Південного Бугу зростали сосново-березові бори, які на крутих схилах змінювались степом, а у нетривалі часи потепління сюди проникали дуб, граб і навіть бук. І це при тому, що на значних теренах України панував, так званий, кріоксеростеп – сухі холодні прильодовикові пустища із пануванням полину. Саме завдяки чисельним ґеологічним розколам, які оголили ґранітові скелі, на окремих ділянках Побужжя сформувався сприятливий мікроклімат для багатьох теплолюбних степових видів рослин. Побужжя було своєрідним теплим острівцем у океані холодних полинових пустищ. Саме завдяки такій кліматичній ізоляції і виник Бузький центр видоутворення, де ізольовані від основного ареалу популяції накопичували мутації й отримували нові морфологічні ознаки. Мутаційний процес тут прискорювався ще й завдяки підвищеній природній радіоактивності ґранітів.

На вершнах ґранітових скель і стрімких байраків, вітер безупину жене ковилові хвилі.

Бузький центр видоутворення є ядром ареалів бузько-дніпровських, бузько-азовських, бузько-причорноморських, бузько-бесарабських та бузько-подільських видів. Усі вони є ендемами і субендемами, центром диверсифікації яких є саме Побужжя. Тут зростають такі чудові види як згаданий раніше Тюльпан бузький , Громовик гранiтний, Смiлка бузька, Смілка Ситника , Мерінгія бузька, Гвоздика бузька , Вишня Клокова , Очиток Борисової, Шипшина українська , Волошка Бессера, Волошка дніпровська, Зiрочки бузькі, Роговик несправжньоболгарський , Роговик київський, Маренка румелійська , Юрінея верболиста , Юрінея Пачоського, Мінуарція бузька, Бурачок савранський , Дрік дніпровський  Костриця таврійська  A. Kern. ex Trautv., Тонконіг бузький , Ковила ґранітова  та інші. Значна кількість бузьких видів занесена до Червоної книги України і перебуває під охороною закону.

Бузький центр видоутворення - природна лабораторія еволюції, яку ми зобов'язані зберегти!

Ґранітні скелі і каньйони Побужжя із бурхливими порогами і стрімкими водами – то не лише туристична дистинація, а й безцінна і унікальна, у цілковитому сенсі того слова, природна лабораторія, де триває еволюційний експеримент тяглістю у 100 тисяч років. Ми спостерігачі у цій лабораторії і наш обов’язок не втручатись у плин експерименту, а всіляко його оберігати і подовжувати, бо це правдиве природне диво України.

Джерело: http://www.naturalist.if.ua