Мармароський кристалічний масив

100 мільйонів років тому тут хлюпалось мілке море із десятком дрібних острівців, населених екзотичними карликовими динозаврами, а сьогодні тут пролягає українсько-румунський кордон. Цей дивовижний закуток Українських Карпат називається Мармаросько-Чивчинськими Горами.
Ці гори настільки відрізняються від решти наших Карпат, що завжди викликали подив і непідробну цікавість у вчених. Місцезнаходження: Закарпатська та Івано-Франківська області

Гора Чивчин - найвища вершина на східній окраїні Мармароського кристалічного масиву

Якщо глянути на мапу Українських Карпат, то можна зауважити, що гірські хребти витягнені у рівні ланцюжки із північного заходу на південний схід, які акурат, далі простягаються у Румунію. Однак, із загального порядку цілковито випадають Мармароські Гори, або як їх ще називають, Гуцульські Альпи, – вони розвернені перпендикулярно до інших хребтів, вигинаючись широкою дугою із заходу на схід, а далі різко на південь, де відомі під назвою Чивчинських Гір. Вчені уже давно зауважили цю особливість гірського масиву, а прискіпливі дослідження показали, що гряда Мармаросько-Чивчинських Гір ще й цілковито відмінна у своїй ґеології від решти Українських Карпат, утворюючи відокремлений Мармароський кристалічний масив.

Піп Іван Мармароський на видноколі.

Назва Мармарош чи інакше ще Марамуреш є місцевою викривленою вимовою латинського слова “marmoreum”, себто – “мармуровий”. По-суті, гори повинні називатись Мармуровими, очевидно саме так вони й називались у часи Римської Імперії, північно-східна межа якої засягала сюди близько 1900 років тому… І ця назва не є випадковою, адже Мармароський кристалічний масив складений, у переважній масі, вапняками, мерґелями, доломітами та мармурами. Такий породний склад разюче відрізняється від решти Українських Карпат, де переважають флішеві пісковики.

Ці скелі пам'ятають бурхливу історію ґеологічних перепетій..

На загал, у Карпатах існує кілька масивів ідентичних до Мармароського крислатічного масиву – це, наприклад, Роднянські Гори у Румунії, Пєнінські та Свєнтокшицькі Гори у Польщі, однак, вони віддалені одні від інших на сотні кілометрів і ніяк не зв’язані між собою… Складається враження, що ці вапняково-мармурові вкраплення у загальній гірській споруді Карпат є уламками чогось більшого, що існувало задовго до початку горотворення. Одна гіпотеза стверджує, що ці масиви були своєрідним ядром початку горотворення. У крейдовому періоді, близько 100-та мільйоноліть тому, почалось зближення африканської та євразійської плит, в результаті чого у зоні їх субдукції утворились дрібні осколки – мікроплити, одні з яких піднялись вгору, а інші – занурились. Вважається, що тоді виник ланцюг дрібних островів, так звана, кордільєра на схід від якої сформувався флішевий басейн де впродовж десятків мільйоноліть накопичувався уламковий матеріал. Власне, вважається, що Мармароський кристалічний масив і є частиною древньої кордільєри.

Скельні останці Мармарошу - мовчазні свідки зниклого океану Тетіс.

Інша гіпотеза стверджує, що і Мармароський кристалічний масив і йому подібні утворення – це переміщені рештки океанічної кори, які внаслідок зіткнення плит були зім’яті і викинені на поверхню. Припускається, що у крейдовий період, на межі зіткнення африканської та євразійської тектонічних плит існував глибокий океанічний жолоб, де накопичувались вапнякові відклади. А підчас закриття морського басейну і початку горотворення, ці відклади були зім’яті, частково метаморфізовані і переміщені на поверхню. Одні із цих масивів були підхоплені плитою, що насувалась, підняті на поверхню і далеко переміщені від місця їх утворення, інші масиви – підімнені і глибоко занурені під плиту. Як арґумент, на користь цієї гіпотези, наводять факт наявності значних родовищ поліметалічних руд і зокрема золота у Мармароському кристалічному масиві, оскільки такі цінні поклади формуються у зонах субдукцій плит по усій Землі.

Найвища гора Мармароського кристалічного масиву - Фаркау (зліва) та гора Михайлек (справа).

Сучасний рельєф Мармаросько-Чивчинських гір вражає слідами минулих зледенінь. Численні льодовикові кари і цирки, останці скель зі слідами руху потужного льодовика, стрімкі урвища і ребристі оголення. Гори вражають своїми шпилястими обрисами із півночі, і шалено контрастують із плавними м’якими лініями південних схилів. Це один із популярних туристичних маршрутів, який ще десяток років тому був закритою зоною через прикордонний режим. Найвища точка масиву в Україні – це гора Піп Іван Мармароський, що сягає 1936 метрів над морем, а загалом для масиву – гора Фаркау (Фаркеу), що ледь південніше Попа Івана, але уже у Румунії. Її висота становить 1961 метр.

Один із двох льодовикових карів на Попі Івані Мармароському. Того року (2006) сніг долежав до кінця серпня..

Сьогодні значна частина Мармаросько-Чивчинських Гір знаходиться під охороною – тут діють природно-заповідні об’єкти національного рівня: Карпатський біосферний заповідник із закарпатської сторони і Верховинський національний природний парк – із прикарпатської сторони. А зі сторони Румунії заповідний режим підтримується національним парком Марумареські Гори.

Джерело: http://www.naturalist.if.ua