Найглибшими з українських печер вважаються ті, що знаходяться в Криму, але не менш відомими, в тому числі й по цілому світу, є гіпсові печери на Тернопільщині та решті територій.
На території АРК в урочищі Карадагського лісу поблизу села Родникове на 679 метрів розкинулася Скельська печера. Люди довідались про неї у 1904 році, а вже через шість десятків років її оголосили пам’яткою природи. Вчений світ схиляється до думки, що Скельська печера налічує не менше мільйона років, про що свідчать останки вимерлих тварин, знайдені у її нетрях.
Дуже цікавою і незвичною є печера Еміне-Баїр-Хосар. Одна з найкрасивіших печер Європи розташована поблизу села Зарічне на території Кримського природного заповідника. Її підземні ходи налічують 1460 м, а глибина сягає більше 120 метрів. Знавці кажуть, що про ці ходи людям відомо давно, оскільки печера має тюркську назву, до речі, дуже поетичну, бо у перекладі означає «колодязь на схилі гори біля добового гаю». Еміне-Баїр-Хосар розташувалась на висоті близько тисячі метрів, через що раніше спуститися в неї було під силу тільки досвідченим спелеологам. Тепер у цю печеру прокладено доступний туристичний маршрут, одначе і зараз відвідувачам її нетрів може бути некомфортно, оскільки стовпчик термометра навіть влітку тут не піднімається вище +5°С. Втім, труднощі не спиняють тих, хто хоче пересвідчитись в унікальності і красі Еміне-Баїр-Хосар, на власні очі побачити її нижні галереї – природний мінералогічний заповідник. До того ж, перед входом у печеру відвідувачам видають теплі куртки.
У Червоні печери, або ж Кизил-Коба, які розміщені у 3 км від кримського села Перевальне, можна спускатись тільки у супроводі досвідчених гідів, оскільки існує висока вірогідність загубитись у підземних ходах. Кизил-Коба налічує 6 поверхів, а на самому дні її протікає річка Су-Учхан. Це не єдина водойма в печері – під час подорожі відвідувачі натрапляють на озера і водоспади. Крім природних багатств, Кизил-Коба є і пам’яткою археології. Близько 2,5 тисяч років тому тут жили представники кизилкобінської культури, вірогідні нащадки кімерійців. До слова, заглиблюючись у ходи червоних печер, відвідувачі один за одним починають позіхати, але це аж ніяк не викликано нудьгою – позіхання викликає надмірний вміст СО2.
Не менш привабливими від кримських печер є гіпсові печери, що з давніх-давен розмістилися на Тернопільщині. Величезна кількість підземних ходів, що переплітаються між собою, виникла на території давнього моря. Вода відступила близько 20 млн років тому, а через зрушення тектонічних плит у гіпсових породах виникли тріщини, які протягом тривалих років розширювалися, поглиблювалися і в результаті складних процесів постали у сучасності підземними каналами, галереями та залами. Загальна довжина лабіринтів під землею Тернопілля сягає 600 км. Найбільш відомі з них – Оптимістична, Угринь, Млинки, Вертеба і Кришталева печери.
Оптимістичну печерупоблизу села Королівка відкрили у 1966 році львівські спелеологи. За даними 2001 року її протяжність, підтверджена мапами, становить 212 км. Однак слід зважати на те, що цю печеру спеціалісти досліджують і понині, а кожна з експедицій подовжує її ходи. Зараз Оптимістичну печеру поділяють на 10 районів, які з’єднані між собою одним чи більше ходами.
Найбільшою горизонтальною печерою України, протяжність ходів якої сягає 35 км, вважається печера Млинки поблизу Залісся. Поки що вона не досліджена остаточно, та й відкрита відносно недавно – у 1960 році. Найбільш цікавими для відвідувачів є її стіни, всипані різнобарвними кристалами.
Білосніжними та забарвленими в розмаїття кольорів кристалами гіпсу вкрита і печера Кришталева у селі Кривче Борщівського району. Температура повітря у підземних ходах у будь-яку пору року становить +12°С. Її лабіринти цінні не тільки красою стін і наростів зі стелі, а й лікувальними властивостями. У Кришталевій печері є всі умови, які сприятимуть одужанню страждаючих від проявів бронхіальної астми, хронічного бронхіту та гіпертонії. Також екосистему цієї тернопільської печери уподобали кажани.
Бажаючим отримати порцію здоров’я фахівці радять звернути увагу і наСоледарську печеру на Донеччині. Її виявили сотню років тому, коли солевидобувна промисловість Донбасу активно розвивалася. У Соледарі лікують хронічні захворювання дихальних шляхів, шкірні недуги, а у 2004 році через особливу акустику тут провели симфонічний концерт за участі Донбаського симфонічного оркестру «Соляная симфония» та солістки Віденської опери Вікторії Лук’янець. Кажуть, що диригент, австрієць Карл Шмідт, ще довго не міг оговтатись від вражень, отриманих під час концерту.
Цікавою є карстова печера Атлантида у Кам’янець-Подільському на Хмельниччині, відкрита у 1969 році. Триповерхова система ходів, довжиною у 2400 метрів, знаходиться на території національного природного парку «Подільскі Товтри». Щоб увійти у Атлантиду треба піднятись на 7-ми метрову висоту, але ці зусилля варті отриманих вражень від споглядання залів печери із казковими назвами. Кожен бажаючий може залишити в цій печері свій слід, зліпивши який-небудь витвір у залі народної творчості «Ліпка» і залишивши його там у спадок нащадкам.
Казкову назву Попелюшка отримала 90-то кілометрова багаторівнева печера на Чернівеччині. Однак довжина її підземних ходів може бути набагато більшою, оскільки цей об’єкт спелеологи ще не вивчили докорінно. Раніше увійти у Попелюшку можна було тільки зі сторони Молдови, хоча основна частина печери розташована на території України. Тепер діючий вхід є поблизу села Подвірне Новоселицького району. Кажуть, що у 1977 році в одному із буковинських кар’єрів чернівецькі спелеологи відшукали вхід до цієї печери, таку собі занедбану тріщину і, не відчувши ентузіазму, нарекли цю печеру Попелюшкою.
Немає коментарів:
Дописати коментар