Букові праліси Карпат

Незважаючи на усі перипетії останніх двохсот років – доби нещадного оволодіння природними ресурсами Карпат, – на стрімких крутосхилах гір ще залишились незаймані ліси, які називаються пралісами. В Українських Карпатах є пралісові смеречини, кедрини, яличини, реліктові соснини, але найбільше уваги вчених, природоохоронців і туристів привертають букові праліси.Високо у Карпатських Горах, на стрімких крутосхилах, понад швидкими потоками, ще є місця, де неторканою залишилась правдива природа нашого краю. Тут кількасотлітні буки, своїм крислатим верховіттям, підпирають небо; тут у одвічній гармонії воєдино сплелись природні лад і хаос; тут вирує й клекоче дика і нескорена природа, вражаючи своїми розмаїттям і багатством. Ці терени ніколи не чули ні зловісних ритмів дробу сталевих сокир, ні натужно-пронизливого зойку тятивних пил; тишу природи тут ніколи не зрушували а ні надривно-монотонне цокотіння толоків двигунів, а ні масний стрекіт ланцюгових бензопил. Ці древні бучини за перворідним правом називаються пралісами, які дійшли до нас із сивої давнини.

Карпатський буковий праліс.

У сучасному глобалізовано-урбанізованому світі залишки пралісових екосистем є справжнім дивом природи, яке збурює уяву містянина. Це і колонади товстезних стовбурів-колонад старезних буків, асфальтово-сіра кора яких назначена часом накипами лишайників і напливами мікроскопічних водоростей. Це і незвідане розмаїття видів, форм і барв грибів, які здатні посперечатися навіть із найвитонченішою людською фантазією. Це і міріади найдрібніших істот – комах, яких практично неможливо полічити. Усе це розмаїття є неоціненним багатством. Але у чому полягає дійсна цінність пралісів? Чому до них стільки уваги?

У буковому пралісі одночасно зростають дуже старі, молоді і зовсім юні дерева - мозаїчність є його основною рисою. 

Ще якихось два століття тому – на зорі індустріальної революції – букові праліси зростали по усій Європі. Вони були звичними і сприймались як щось належне. І при першій же потребі їх, без найменших вагань, віддали на поталу індустріалізації. З приходом ХХ століття, з небаченим досі розмахом, людство оволоділо раніше недоступними ресурсами Землі. До середини ХХ століття “перемога” людини над природою була беззаперечною. Чи не найліпшою ілюстрацією тогочасної цивілізаційної парадиґми є інтенції із найбільш раннього роману Станіслава Лема “Астронавти”. У романі, молодий письменник стверджує, що найбільшою проблемою для людства на Землі є холод, який сковує неозорі терени півночі і півдня, поборовши цього заклятого ворога, ми зможемо засіяти і засадити досі фриґідні землі… З часу неймовірних, у історичній перспективі, слів Станіслава Лема проминуло уже 70 років, і людство тепер пожинає екологічні проблеми – плоди свого необдуманого господарювання. І ось, коли перед сучасними біологією і екологією постали практичні завдання зберегти екологічний баланс біосфери та забезпечити сталий розвиток цивілізації, виявилось, що ніхто не знає як повинні функціонувати цілковито незаймані екосистеми.

Букові праліси є ключовими оселищами для комах-сапроксилів, як цей альпійський вусач, занесений до Червоної книги України.

На початок ХХІ століття, виявилось, що практично, усі лісові екосистеми на Європейському континенті є зміненими – це або лісові плантації, або похідні експлуатаційні ліси. Такі ліси хоч у значній мірі і володіють ознаками природних, проте, вони нездатні до повноцінної саморегуляції та самопідтримання, тому потребують постійного менеджменту. Експлуатаційні ліси є бідними на біологічні види, особливо на гриби і комах – групи, які відповідають за колообіг речовин і підтримання балансу екосистеми. Саме через низький рівень біорізноманіття такі ліси часто-густо зазнають масового розмноження усіляких шкідників, чисельність яких у природних лісах контролюється механізмами самих же екосистем. Для екологізації лісового господарства і забезпечення саморегуляції експлуатаціних лісів у Європі, ще наприкінці ХХ століття, вчені розпочали пошуки модельних екосистем, у яких були б цілковито збережені усі природні механізми самопідримання. У 1994-му австрійсько-швейцарська експедиція, обстежуючи букові ліси у Закарпатській області, які були описані у 1930-му році Конрадом Ротом як такі, де ніколи не рубали, встановила, що це останні букові праліси Європи. То була сенсація!

Сапроксильними є не тільки комахи, а й гриби. Цей гриб-корал є індикатором пралісових екосистем і трапляється там де відмирають старі дерева.

Сенсаційність, фактично, повторного відкриття букових пралісів в Українських Карпатах полягала в тому, що єдиний відомий, на той час, буковий праліс, у Нижній Австрії, становив всього 4 км2… Тоді як пралісова бучина між Малою Уголькою та Широким Лугом, що на Закарпатті, займає площу понад 100 км2! Ба, більше – це останній найбільший праліс Бука лісового (Fagus sylvatica L.) у світі! Друга за розмірами пралісова бучина знаходиться у Південних Карпатах над Дунаєм, що у Румунії – площею близько 50 км2. Подальші ж дослідження в Українських Карпатах, які тривають уже, майже, чверть століття, показали, що загальна площа фраґментів букових пралісів становить близько 350 км2. Притому, лише третина з них знаходиться під охороною в межах заповідників та національних парків, решті ж потенційно загрожує вирубування.

Джерело:http://www.naturalist.if.ua