Льодовик Ламберта

Льодовик Ламберта в Східній Антарктиді, ймовірно, є найбільшим у світі льодовиком. Його ширина досягає 64 км. там, де він перетинає гори Принс-Чарльз, а довжина - близько 700 км. Він збирає лід приблизно з п'ятої частини льодовикового щита Східної Антарктиди; якщо зробити розрахунок, то вийде, що приблизно 12% запасів прісної води на Землі проходить через льодовик Ламберта. Цю вражаючу цифру так само важко збагнути, як і велич антарктичного льодовика. Популярний образ альпійського або гімалайського льодовика, що стікає по схилу мов крижана річка, строго кажучи, неприпустимий до льодовика Ламберта через його колосальні розміри. Зйомка з космосу - найкращий спосіб побачити досить велику його частину, щоб зрозуміти, що це дійсно льодовик.
Льодовики рухаються повільно. Найшвидший, льодовик Якобсхавн в Гренландії, долає 7 км. на рік, у той час як льодовик Ламберта зісковзує з гір Принс-Чарльз зі швидкістю всього 0,23 км. на рік, поступово прискорюючись до 1 км. на рік біля крижаного бар'єру Еймерій. Однак він рухається хоча і не швидко, але потужно, оскільки через нього за рік проходить близько 35 куб. км. льоду.
Поверхня льодовика, якщо дивитися на нього з великої висоти, наприклад з літака, відзначена лініями стоку - природними ребрами льоду, що вказують напрямок його руху, наче мазки гігантської кисті по маслу панорамної картини. Із землі ці ребра непомітні, але їх можна виявити по ділянках паралельних тріщин. Вони створюються різною швидкістю руху льоду всередині льодовика, можуть формуватися нерівностями ложа льодовика або перешкодами на його шляху. У цьому випадку утворюється зона безладних тріщин, як, наприклад, у місцях різкої зміни кута нахилу місцевості; це явище називається льодопадом і є аналогом водоспаду на річці. Деякі з тріщин нижче острова Гіллок, що утворилися через те, що льодовик змушений обтікати цей острів, досягають більше 400 м. в ширину і 40 км. в довжину, перевершуючи за розмірами деякі альпійські льодовики.
Через ці величезні тріщини, або Рифт, перекинуті снігові мости. Однак, незважаючи на їхні величезні розміри, перехід по них досить безпечний, оскільки додаткова вага трактора мала у порівнянні з вагою снігу, що витримується мостом. Трансантарктична експедиція сера Вівіана Фукса (1955-1958) зіткнулася з подібними тріщинами і, за переказами, спускалася по схилу до мосту і знову піднімалася по схилу з іншого боку. Головну небезпеку представляли невеликі тріщини у краю самого мосту. В інших місцях подорож по льодовику може бути порівняно нескладною, якщо тільки уникати відомих районів розтріскування. Як і ріки Африки першопрохідникам цього континенту, льодовики Антарктиди часто пропонують дослідникам очевидний шлях у глиб материка. Шеклтон виявив льодовик Брідмора, який відкривав пряму дорогу з шельфового льодовика Росса до Полярної плити; Скотт і четверо його товаришів обрали той же шлях для своєї фатальної подорожі до полюса.

Джерело: http://geografica.net.ua